Блог / Квіти Медика 27.08.23

Колись я вперше отримав "квіти медика".

Це був скромний "чоловічий букет".

Але він став першим в моєму житті. 

Той букет був від усіх "мужчин моєї палати" на День Медика вручив мені найавторитетніший делегат.

Так, в нього був свій власний мотив для подяки. Як його лікар, я взяв на себе сміливість, щоб до нього з іншого кінця світу приїхав його найближчий дуже непростий родич. Пацієнт міг померти щохвилини, родич вагався, коли і як йому їхати щоб побачитись мабуть востаннє. Зустріч відбулася, пацієнт не помер і не те, щоб одужав, але готувався на виписку.

Боже, коли ж це було?

Колись ну дуже давно, а може й досі недавно, я закінчивши медінститут з червоним дипломом, був щасливий "залишитись на кафедрі". Тоді, з першого вересня 1987 року розпочалась моя "клінічна ординатура" у славнозвісній лікарні ім. Мечнікова. Добре пам'ятаю, як кожного разу вранці робочого дня починав хвилюватись, коли піднімався широкими сходами старого терапевтичного корпусу побудованого ще за часів колишньої "земської лікарні".

Чому ж я хвилювався, піднімаючись на третій поверх? 

Бо там були мої "чоловічі палати" де я був лікарем і в нас з пацієнтами були "свої чоловічі стосунки". Я не просто робив огляди своїх пацієнтів, призначав плани дослідження і лікування, писав виписки та інше, я займався по суті груповою терапією. 

Як це було?

Мій "лікарський обхід" тривав годинами, бо на розмову з кожним пацієнтом я витрачав приблизно півгодини кожного дня. Це значить, що в палаті на п'ятьох, "групова терапія" тривала 2,5 години, а в палаті на сімох, 3,5 відповідно. Про що ж ми спілкувались з чоловіками, які переважно були старші за мене? Про їхні турботи, страхи, надії, плани, сім'ї, жінок, дітей, роботу, про їхні хвороби, болі і їхні радості і за звичай про їхні сни. Мої колеги далеко не всі розуміли, мабуть і досі, що в тих палатах так довго робив Віктор Миколайович. Мені здається, можливо я наївний і помиляюсь, але ніде де я був, стільки уваги не приділялось жодному, навіть ВІП пацієнту у ВІП палатах.

Можливо то і було і є моє Краще рішення?

www.psychotherapy.ua