Блог / НЕЗНАННЯ НЕБО

НЕЗНАННЯ

Есеї

Віктор Гречановський, лікар, психотерапевт, супервізор, тренер, к.м.н.
www.psychotherapy.ua

ПОЧАТОК

То з чого почати?
На це риторичне питання я чи ви, чи ми можемо відповісти або з власного уявлення, або з відомого чужого досвіду, або щирим зізнанням у власному незнанні.

З чого починаю я?
Я зазвичай починаю з дозволу собі власного сьогоднішнього незнання, відкидаючи або відсуваючи в сторону усе «учорашнє» своє і чуже, наприклад ваше і наше чудове і правильне знання, хай і щоякнайцінніше.

Чому саме з незнання?
Тому, що саме в критично усвідомленому незнанні найбільше свободи в епоху мета.

Якої свободи?
Будь-якої і моя професійна свобода тут не є виключенням.

На що це схоже?
Десь у вісімдесятий, коли я ще навчався в медичному і мріяв про свою майбутню психотерапевтичну практику, до мене прийшов інсайт під час перегляду якогось давно забутого кінофільму.

Там головний герой, такий із себе імпозантний харизматичний мужчина бореться за справедливість так, як він її розуміє. 

А в кінці стрічки стоїть сам на сам на високій кручі, оглядаючись на краєвид позаду і дорогу по якій видряпався наверх, потім дивиться на мальовничий краєвид попереду у долині.

В цій фінальній сцені герой з пафосним виглядом видає глядачеві отриману власну глибинну мудрість: «Далеко піде той, хто не знає куди йде».

Звісно для тих кому читали «Алісу» Льюїса Керрола це глибоко мудре одкровення, мабуть, було б просто і зрозуміло з дитинства. 

Але мені не пощастило познайомитись з «Алісою» з малечку і подібне осяяння прийшло вже після двадцяти разом з анатомкою, вигладженим білим халатом, накрохмаленою шапочкою і лікарським стетоскопом на шиї. 

І що тоді сталося? 
А тоді я дивлюся на цього фактурного героя і думаю: «Як добре що він кінець кінцем прийшов до цього свого усвідомлення. А що ж тепер робити з цим його інсайтом, який перекреслює все те, за що він все своє життя боровся?

Що тепер з його моральною правотою, яка вела його по життю до самої цієї самотньої кручі? Де його колишні мрії, дружина і діти, собака і кіт, збудований дім і вишні біля хати, що взагалі в нього в стосунках з собою і світом?»

Тому перше, з чого я починаю, коли людина пише мені щось на кшталт: «Чи знайдеться у вас для мене час? Чи є можливість до вас записатись? Мені вас порекомендували…» є пропозиція спочатку познайомитись, просто, по людські.

Нащо це, попереднє знайомство?
Це дає мені можливість спочатку зустрітись вільною від будь-яких зобов’язань людиною з іншою такою самою людиною не як з майбутнім клієнтом, аналізантом чи супервізантом, парою чи групою з відповідними ролями й сценою.

І за кілька секунд чи хвилин вже можна зорієнтуватись що ця людина для мене і що я для неї потенційно, ще поза межами будь-якого на майбутнє вже наперед визначеного соціально унормованого процесу.

Як це в моєму розумінні відбувається?

Без слів, поза слів, між слів, замість слів і скрізь слова. Це не значить, що ми мовчимо, звісно ні, я прошу пояснити мету, очікування, попередній досвід звернень за допомогою, якщо він колись був тощо... 

Але саме цікаве відбувається там де закінчуються слова і починається інше велике дійство, що є духовним за своєю суттю. Я називаю НЕЗНАННЯМ це невичерпне джерело творчості, величезне як всесвіт поле можливостей, де всі шляхи ведуть туди, куди треба. Це і стає для нас надійною опорою в подорожі за Кращим Рішенням в Психотерапії епохи мета.

Чому я пишу тут про мета?
Тому що живучі у світі мета хтось ще досі вірить в сказане, чи написане колись і кимось (дякувати модерну), при цьому не спираючись на власну довіру щонайперше до самого себе (дякувати постмодерну) і не усвідомлюючи, що намагання щось семантично суттєво значуще остаточно визначити в мета приречене з самого початку (тут дякувати мета ще зарано, все тільки починається).

Тому, любий читачу, в добрий час і в добра путь, на вас чекає НЕЗНАННЯ.

01.06.25

Краще Рішення в Психотерапії

www.psychotherapy.ua